Я – українка...

 Я - українка... Бабенко Валентина, учениця 9 класу Соколівоцької ЗОШ І - ІІІ ступенів    Я народилася на Україні. Це моя Батьківщина, яку я дуже люблю, з якою тісно пов'язане все моє життя, життя моїх близьких , друзів. Я щиро хвилююся за все, що відбувається в нашій державі. Часто замислююсь, що я можу зробити вже сьогодні, і коли буду дорослою, для процвітання моєї Батьківщини. Життя під вітчизняним небом, на рідній українській землі, нічим замінити не можна, навіть, якщо на її долю випадають танталові муки, й душить глибока, всеохоплююча економічна, політична і духовна криза.  Я – українка, і як інші українські діти, хочу мати свої права. Право на життя і свободу, право на честь і людську гідність, право на рівність перед законом, захист від будь-якої дискримінації. Право на захист з боку держави, право на свободу думки, совісті , релігії і переконань. Право на безкоштовне навчання, медичне обслуговування, право на працю і захист від безробіття. Право на відпочинок, на пристойний життєвий рівень і соціальне забезпечення . Я хочу мати право на всі інші права, які гарантувала держава кожному громадянину нашого суспільства.  Я – українка, і моя рідна мова - українська. Я знаю від своїх батьків, вчителів, зі сторінок історії, як ще недавно зневажалась наша мова і наші права. Я не уявляю собі зараз, як можна було жити без самого ціннішого – без власної культури, свободи, без власної думки і прав. Ми повинні зробити все для того, щоб більш ніколи наша освіта не була неповноцінною, а українська нація – безликою.Моя Україна – рідна , священна земля моїх дідів і прадідів. Тут я народилася і виросла, тут уперше побачила сліпучу синь українського неба і золоті розливи пшеничних ланів. Тут ходжу до школи, вчуся розуміти добро і зло, право і закон. Тут вимовила найдорожчі слова: мама, Україна, хліб, право, любов, віра...                                     Не горджуся тим, що українка                                     Я цим, як риба р ічкою живу.